Віталій Галахов, Адвокат

Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. (надалі – рішення) за позовом ТОВ «Готель «Централь» до ВАТ «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору, який було наданого в іноземній валюті, недійсним наробило багато галасу серед банківської спільноти. І це не дивно, бо якщо це рішення залишиться у силі, то наша банківська система зазнає дуже значних втрат.

Таким чином вважаю, що банківська спільнота у будь-який спосіб, як законними, так і не зовсім законними методами, буде намагатись скасувати це рішення через вищі судові інстанції, і я майже впевнений, що вони його скасують.

А от вирішення питання про те, наскільки це рішення не відповідає законодавству України, на мій погляд, на жаль, залежить від того, якому нормативно-правовому акту вищими судовими інстанціями буде надано пріоритет у застосуванні при вирішені спірних правовідносин.

З навчального курсу «Теорія держави та права» юридичній спільноті відомо про правила вирішення колізій при застосуванні норм права, але ці правила існують тільки в теорії і не визначені в жодному нормативно-правовому акті, хоча в деяких законодавчих актах зустрічаються окремі елементи цих правил. Таким чином, вони можуть бути застосовані вищими судовими інстанціями на свій розсуд.

Отже, повернемось до Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. яким встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії:

- індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до пункту в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

- індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до пункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На мій погляд, висновок суду щодо отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредиту в іноземній валюті є не зовсім обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до пункту в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: «Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і

суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі».

Діючим законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів, при перевищені яких необхідно отримання індивідуальної ліцензії.

Крім того, відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями. Операції з розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією, а під коштами, відповідно до цього Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст.345 ГК України: «Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України: «Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону».

Відповідно до ч. 2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: «Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання».

Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм права, дає можливість стверджувати, що надання Банками і одержання суб’єктами господарювання кредитів в іноземній валюті на підставі генеральної ліцензії є цілком законним.

Але цей висновок стосується тільки суб’єктів господарювання, тому що відповідно до ч.3 ст.175 ГК України: «Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства».

Що стосується надання Банками споживчих кредитів у іноземній валюті громадянам України, то відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України: «Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом».

На мій погляд, діючими законодавчими актами не встановлено випадків, порядку та умов щодо використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України, за винятком тільки однієї операції, яка передбачена пунктом г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до якого використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Як всім відомо, виплата процентів за кредитним договором є платою за користування чужими грошовими коштами. Отже, якщо іноземна валюта використовується для сплати процентів, то це означає, що іноземна валюта використовується як засіб платежу.

Таким чином, ця операція потребує наявності індивідуальної ліцензії, а відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Отже, я повністю погоджуюсь з висновками суду, які зазначені у Рішенні щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії однією зі сторін при використанні іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Крім того, фізичнім особам, які отримали кредити в іноземній валюті, слід звернути увагу на умови надання кредиту.

Так, відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України: «До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору».

Відповідно до ст.1046 ЦК України: «За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками».

Таким чином слід з’ясувати, чи дійсно грошові кошти в іноземній валюті були надані позичальнику у власність, чи був відкритий позичальнику рахунок в іноземній валюті, чи перераховувалась іноземна валюта на цей рахунок, чи надавав позичальник розпорядження про продаж іноземної валюти з метою отримання гривні, чи позичальник просто надавав розпорядження про перерахування гривні відповідному отримувачу.

Якщо під час з’ясування умов отримання кредиту буде встановлено, що позичальник не отримував грошові кошти в іноземній валюті, не надавав Банку жодних розпоряджень щодо напрямків використання цих коштів, а тільки надавав розпорядження про перерахування гривні відповідному отримувачу, то можна стверджувати, що кредит було отримано не в іноземній валюті, а у валюті України.