Святослав Андрюк, Помічник адвоката

Зовсім нещодавно капітан київського «Динамо» зізнався, що йому смішно дивитись фільми українською мовою, чим викликав шквал негативних відгуків від представників україномовної громадськості. Згодом він, звичайно, все пояснив, зазначивши, що це була не образа, а просто він не розмовляє українською і не дуже розуміє її, тому й озвучка фільмів звучить для нього досить кумедно.

Що ж, можу сказати на захист Артема те, що навіть мене, носія української мови, який нею і спілкується, і цінує, і любить, при перших переглядах фільмів, з рідним озвучуванням, добряче таки душили смішки. Можливо від незвичності, можливо від літературності.

Та це так – приклад з повсякденності.

Коли ж справа торкається сфер професійної діяльності, мовні питання стають зовсім не смішними.

Так, наприклад, не раз стикаюся з тим, що навіть у російськомовних юристів, не кажучи вже про простих людей, виникають складнощі як в орієнтуванні в українських термінах, так і в перекладі їх на російську, чи навпаки.

Здебільшого – це не така вже й складна справа, але за відсутності мовного аналогу (що буває доволі часто) – може перетворитися в реальну проблему.

Отже, хочу зупинитися поки на трьох російськомовних термінах: «сделка», «заем», «ссуда» та їх українських відповідниках.

Насамперед, хочеться зазначити, що (о диво!) всі ці терміни, незважаючи на ту кількість непорозумінь, що пов’язані з ними, містяться в Цивільному кодексі України.

Тому по порядочку. З найпростішого.

Аналогом терміну «сделка» у солов’їній є ні що інше як «правочин»! Не угода, не договір, ні ще щось інше, а саме рідний українському вуху «правочин» – цей незвичний та неординарний новітній український термін.

По суті ж, щоб не плутати його ні з чим іншим, «сделкою-правочином» відповідно до ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Тобто діапазон того, що можна рахувати правочином є доволі великим. Та для простоти краще асоціювати його з договорами та заповітами.

Цікавіша ж справа складається з терміном «ссуда». В українській мові є два схожих слова і два майже різних по суті терміни, що вводять не знаючих людей якщо не в ступор, то в оману точно – це «позика» та «позичка».

Тут вже, як кажуть, якщо не знаєш, то і не вгадаєш.

Як це недивно в перекладі виявляється, що «ссудой» в національному законодавстві є саме «позичка» - договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч.1, ст. 827 ЦК України). Договір цей належить до договорів на користування чужими речами (майновий найм, оренда житла тощо).

«Позика» ж відповідає зазначеному вище російськомовному терміну «заем», за договором якої одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, на відміну від попереднього – цей договір по суті є на виконання послуг та є кардинально відмінним від «позички».

Насправді, мене (й, мабуть, далеко не мене одного) часто цікавить, чим все ж таки керуються українські законотворці, коли вигадують такі ось цікаві терміни для звичних понять: традиціями, законами мови, логікою чи (до чого все більше схиляюся) просто соєю фантазією?! Принаймні вкрай дивно виглядає таке ось вживання двох, відмінних лише на одну літеру, термінів, що мають настільки різне змістовне значення.

І замість висновку. Вчіть літературну мову та необхідні терміни. Це стосується всіх. Бо навіть її носії далеко не завжди знають як правильно і що вживати. І перевіряйте за словником, якщо в чомусь не впевнені! Успіху!